Яка функція виконують іронія, сарказм та езопова мова у романі Мандри Гуллівера

У романі "Мандри Гуллівера", написаному Джонатаном Свіфтом, іронія, сарказм та езопова мова використовуються з метою глибокого аналізу суспільних явищ та моральних проблем. Ці літературні засоби створюють гострі контрасти і виражають суперечності, що ілюструють недоліки людської природи та суспільства.

Іронія є складним літературним прийомом, що полягає у висміюванні або показу протиріччя між сказаним і справжнім значенням. В романі "Мандри Гуллівера" іронія використовується для підкреслення глузування над недоліками людства і насмішки над суспільними нормами. Завдяки іронії, автор саркастично коментує наші звичаї, правила, релігію, науку та політику. Так, наприклад, у Свіфта головний герой, Лемюель Гуллівер, розповідає безжалісно реалістичні історії про країни Ліліпут і Бромджинагія, що спотворюють реальність та розкривають суперечності суспільства.

Сарказм - це форма гострого, глузливого гумору, який використовується з метою критики чи осміяння. В романі "Мандри Гуллівера" сарказм виявляється через спекулятивне використання вигаданих країн та народів, таких як Броднігар та Яхутия. Саркастичні описи, зображення глузду та нелогічності контрастують зі словами автора, що спонукає читача задуматися над гострими соціальними й політичними проблемами того часу.

Езопова мова, або фабула, використовується для передачі моральної або політичної спрямованості у вигляді простих, але символічних історій. У романі Свіфта зустрічається численні епізоди, які містять вивчення людства через уявні країни та народи. Вони не тільки повчальні, але й мають глибокий сакральний сенс. Езопова мова дозволяє автору викрити тривіальність і несправедливість сучасного суспільства та запропонувати нові підходи до етичних проблем та соціального розвитку.

Загалом, іронія, сарказм та езопова мова у романі "Мандри Гуллівера" використовуються як засоби критики та осмислення суспільства і людської природи. Вони допомагають авторові висловити свої думки і піднести проблематику, акцентуючи увагу на наших помилках та потребах у поліпшенні.