Як просвітники відносилися до устного народного творчості? Що є більш важливим для автора Гете в баладі Вільшаний

Просвітники, які активно діяли впродовж 18-19 століть, відносилися до устної народної творчості з певною суперечливістю. З одного боку, вони підкреслювали цінність народного творчого спадку як виразу емоцій і духовності народу. Вони вважали, що народна творчість є джерелом виховання і моральних цінностей, вона розширює світогляд та розвиває естетичні смаки народу. З цієї точки зору, устна народна творчість була важливим елементом культурного спадщини та мала підтримуватися та зберігатися.

З іншого боку, просвітники бачили у народній творчості певні недоліки та обмеження. Вони сприймали її як застарілу та несистематичну форму вираження, яка не дозволяла просувати раціоналізм, науку та прогрес. Просвітителі бажали змінити народну творчість, удосконалити та привести її до більш раціональної форми. Таким чином, для багатьох просвітителів важливішим було "доросле", раціональне сприйняття світу, яке слід розвивати та пропагувати серед народу, а не "дитячі" страхи та фольклор.

Однак, в баладі "Вільшаний король" автор Гете відображає певні обмеження раціоналізму. У цій баладі розповідається історія короля, який обіцяв своїм підданим позбавити їх страху перед могутними вовками. Король шукає раціональні рішення, але його плани не вдаються і він стає жертвою вовків. Ця історія показує, що раціоналізм не завжди може вирішити всі проблеми та подолати природні чи міфічні сили.

Отже, сюжет балади "Вільшаний король" вказує на обмеження раціоналізму й позитивно ставиться до "дитячих" страхів та народного фольклору. Автор Гете показує, що у нашому сприйнятті світу потрібно також враховувати емоційну та нераціональну складову людської природи.