Написати уривок за таким початком: володію лише прізвищем, ім я мені не відоме. Пам ятаю, що бачив її болісні

жаху, що розгортався після їхнього відходу з міста. Пам"ятаю, як вона зупинилася, поглянула на мене своїми сумними очима і сказала: "Ні, я не бачила бою до кінця. Я мусила залишити поля бою, коли моїх колег відправляли назад, але я була свідком жахіття, які там творилися. Неможливо забути ті крики, стогони і руйнування, що заповнили повітря".

Це був важкий день для нас усіх. Наші рани треба було лікувати, а людей потрібно було рятувати. Я поглянув на Галинку з повагою і подякою, бо вона не зрадила своєї професії і змогла служити людям, не зважаючи на свої майже дитячі роки. Її врядли можна було знайти на передовій лінії, вона була занадто молода і бездоганна, щоб бути впевненою в таких ситуаціях. Але вона зробила все можливе, щоб допомогти тим, хто потребував її допомоги найбільше.

Галинка, знаючи про нестабільну обстановку, вміла зберегти свій характер. Вона була сильною і стійкою, не показувала своїх страхів і не дозволяла паніці взяти верх над собою. Було видно, що вона дійсно хотіла змінити цей світ, зробити його безпечним і лагідним місцем для всіх.

Кожен раз, коли я зустрічав Галинку, я розумів, що вона є прикладом справжньої мужності і відданості своїй роботі. Вона турбувалася про кожного пацієнта, не зважаючи на їхнє походження, статус або розмір ран. Вона заставляла мене вірити у силу людської доброти і відчувати пишність за те, що така людина, як Галинка, була поруч зі мною.

Та моя зустріч із Галинкою не тривала довго. Вона зникла так само швидко, як і з"явилася у моєму житті. Але спогади про неї і її безкорисливу працю залишились у моєму серці. Цей уривок згадується в мені завжди, коли ми згадуємо ті жахливі часи. І я завжди буду вдячний Галинці за її мужність, сили і бажання покращити цей світ.