На що сподівалась Еліза Дулітл на початку п’єси і чому її досягнення не принесли їй радості? (Б.Шоу Пігмаліон

Еліза Дулітл на початку п"єси "Пігмаліон" сподівалась на те, що її життя покращиться після зміни зовнішності і навчання високому манерному мовленню. Вона мріяла про нові можливості, відкриття дверей до кращого життя та встановлення соціального статусу. Проте, коли Еліза досягла своїх цілей, вона почала розуміти, що отримання матеріального багатства і вищого соціального положення не приносять їй справжнього щастя.

Причина, чому досягнення не принесли їй радості, полягає в тому, що Еліза не знайшла своє справжнє "я" в цих нових обставинах. Вона стала виключною маріонеткою, керованою вченим Генрі Гіггінсом, який навчав її манерам, але не вдавався до людських почуттів та потреб Елізи. Вона втратила свою натуральну спонтанність, щиру емоційну відкритість та нахабність, які вона мала до зустрічі з Генрі. Еліза розуміла, що її новий статус не приносить її істинного щастя та самовизначення.

Альтернативно можна сказати, що Еліза не була задоволеною тим, як розглядалася і обходилася з нею соціумом. Хоча вона навчилася передбачати про себе, манірно спілкуватися, її все ще сприймали як просту дівчинку з низьким походженням. Вона досвідчувала дискримінацію та снобізм багатьох людей, які не вважали її гідною рівного статусу. Це сильно вразило Елізу і знизило її самооцінку.

Отже, хоча вона досягла своєї поставленої мети, Еліза Дулітл залишилася нещасливою, не знайшла свою нову реальність задовільною і не змогла знайти справжнє щастя, поки не змінила своє ставлення до самої себе, до своєї особистості та до своєї ролі в суспільстві.