Чи відчував Степан Радченко таке ж велике щастя, коли він дивився на красу природи і міста?

Степан Радченко, герой одноіменної повісті Івана Нечуя-Левицького, дійсно відчував велике щастя, коли дивився на красу природи та міста. Це було пов"язано з декількома факторами, які можна розглянути.

По-перше, Степан був дуже чуттєвою та відкритою людиною, яка завжди бачила красу у навколишньому світі. Він міг насолоджуватися кожним променем сонця, запахом квітів чи співом пташок. Тому кожен раз, коли він дивився на природу чи місто, його серце наповнювалося радістю та великим щастям.

По-друге, Степан жив у часи, коли було багато життєвих труднощів: війни, сільсько-господарські проблеми, бідність. Тому моменти, коли він міг втекти від цих проблем та насолоджуватися красою природи та міста, для нього були особливо цінними. Вони дозволяли йому забути про всі турботи, на хвилинку перестати думати про проблеми й просто бути щасливим.

До речі, автор повісті, Іван Нечуя-Левицький, часто використовував природу та місто як символи свободи, щастя та краси. Розрізняючи їх з життям героя, автор показує, наскільки неважливим є місце часом проживання, важливо вміти бачити через всі ці темні хмари - промінь сонця.

Отже, можна сказати, що Степан Радченко відчував таке ж велике щастя, коли дивився на красу природи і міста, оскільки ці моменти були важливими для нього як засіб втекти від життєвих проблем і насолодитися простою радістю та великим щастям.